Навіть дорослим, на думку відомих психологів (наприклад, Эрика Берна), для нормального самопочуття, гарного настрою необхідна певна кількість обіймів, поцілунків. Доведено, що якщо людина недоодержує покладеної "дози" пещення, вона стає дратівливою, почуває себе самотньою і нікому не потрібною. Якщо для дорослої людини так важливі позитивні емоції, то для маляти вони життєво необхідні!

Вже в животику у мами маля почуває дотик, розрізняє звуки (особливо мамин і папин голос), бачить приглушене світло. Якщо мама регулярно розмовляє з ним, погладжує свій живіт, установлюється емоційний контакт. Дитина починає "відповідати" мамі, татові поштовхами, постукуваннями, підвищенням або зниженням активності. Діти, що з'явилися в батьків, які ще до народження спілкувалися з ними, більш спокійні, швидше розвиваються, стійкі до стресів. Взагалі з ними менше проблем тому, що батьки їх краще розуміють.

     У перші місяці після народження саме шкірно-м'язові відчуття є основним джерелом враження, допомагають пізнавати власне тіло й навколишній світ. Потім до емоційних реакцій додаються зорові, слухові, нюхові. Чому малята в будинках дитини так відрізняються від своїх "домашніх" однолітків? Вони полохливі, невпевнені в собі, малоініціативні, пізніше починають сидіти, ходити, говорити, у них погано розвинена уява, пам'ять, мислення. Такі малята відстають від багатьох вікових норм. Усе пояснюється дуже просто - поруч із дитиною немає близької людини, яка реагує на кожний його рух, посмішку, плач, кряхтіння, яка часто бере на руки, ніжно притискає, погойдує, заспокоює, хвалить. До 3-х років дитині необхідна постійна присутність мами або іншої близької людини.

        Ще зовсім недавно  було нормально, щоб мама маляти через кілька місяців після народження дитини, виходила на роботу, а дитину віддавали в ясла. Батькам радили не балувати дитину, не брати на руки без особливої необхідності ("плаче, кричить - корисно, легені розвиваються"), частіше давати соску для заспокоєння. Результат такого виховання жалюгідний - виросло покоління людей з ослабленим здоров'ям, з багатьма психологічними проблемами (тривожність, закомплексованність, страхи і як наслідок - алкоголізм, агресивність і т.д.). Багато вже дорослих людей зустрічаються із проблемами при створенні власної родини, тому, що їх не навчили в дитинстві ділитися любов'ю, увагою.

     У цей час вчені довели необхідність "ласкавого" виховання. Дорослішуючи, стаючи самостійним, людина несе в собі заряд батьківської любові й уваги. У міру росту маленького чоловічка батькам необхідно стежити, щоб "емоційний резервуар" дитини не випорожнювався. Чим він повніше, тим краще розвивається дитина, тем легше її виховувати.

В чому полягає "ласкаве" виховання.

     КОНТАКТ ОЧЕЙ. Це люблячий погляд батьків, готовність відреагувати на плач, сміх, будь-який рух. Погляд може заспокоїти, підтримати, розвеселити, та й покарати теж може. Дитина потребує такого контакту із самого народження.

    ФІЗИЧНИЙ КОНТАКТ. Це й "телячі ніжності", і "ведмежі витівки". Усе залежить від віку, індивідуальних особливостей дитини, її темпераменту. Дитина ніколи не переросте потреби у фізичному контакті, змінюється тільки форма її прояву. Дитина потребує погладжування, у ніжних обіймах; дошкільник любить як поцілунки, обійми, так і гучні ігри, струшування, пощіпування. Чим доросліше дитина, тим далі вона віддаляється від батьків, але їй усе ще необхідний фізичний контакт у вигляді поцілунків, дружніх поплескувань, обіймів.

       ПИЛЬНА УВАГА. Вона дозволяє відчути дитині, що вона найважливіша у світі. Хоча б 5-10 хвилин у день батьки повинні присвячувати своїй дитині й тільки їй, забувши про свої "дорослі" справи. Це може бути й гра, й бесіда, й читання книги, яке-небудь загальне заняття. Ніщо не повинне відволікати дорослого (телевізор, телефон, домашні справи і т.п.).

Лише задовільнивши потребу дитини в емоційному контакті, батьки можуть домагатися дисципліни, самостійності. "Гарного" виховання легше добитися, коли дитина почуває, що її щиро люблять і ухвалюють такою, якою вона є, не намагаючись принизити, "зламати".

Згадайте, коли востаннє Ви пестили свою дитину? Сьогодні ранком? Або вчора? Спробуйте порахувати, скільки раз у день Ви застосовували "ласкаве" виховання. Якщо вийшло мало або відсутня одна зі складових, то варто задуматися й постаратися змінити відносини з дитиною, зробивши їх більш довірчивими, ніжними, доброзичливими. Можна просто обійняти, поцілувати дитину, можна сказати, як сильно Ви її любите, яка вона розумна, гарна, підкреслити її гідність. Любові й пещення багато не буває! А можна пограти в "емоційні" ігри.

       Частіше влаштовуйте домашні свята, і великі (день народження, Новий рік, 8 Березня), і маленькі (день сонечка, літній бал, недільний обід).

Лікування любов'ю

        Любов'ю й ніжністю можна навіть лікувати! Якщо дитина захворіла, дуже втомилася, у неї порушена поведінка, можна спробувати використати вплив. Давно відомо, що діти, які дуже внушаємі. Але, на жаль, таку особливість їх психіки дорослі часто використовують на шкоду. Навіть любляча мама може вселити дитині страх, непевність у собі, погана поведінка своїми словами. "Вічно ти копаєшся", "Катя в нас- жаднюга",  "Ой, яка ти бліденька!", "Давай я сам, однаково не зможеш" - це лише деякі негативні установки, які заважають повноцінному розвитку маляти. Але ж можна використовувати свій вплив на дитину з користю! Замість того, щоб вселяти дитині, яка вона погана, дурна і нелюбима, спробуйте дати їй установку на гарну поведінку: "Який ти молодець!", "Ти здоровіший і сильніший", " В тебе все вийде", " Я в тебе вірю"...

        Можна використовувати найпростіший гіпноз і уві сні. Коли дитина спить, тихо сядьте поруч і говоріть! Говоріть, як Ви її любите, яка вона гарна, розумна. Можна заздалегідь підготувати пропозиції-установки: "Завтра ти будеш спокійним, добре поїси", "Ти швидко видужаєш, завтра температура знизиться, полегшає дихання", " Ти станеш менше плакати й вередувати"... Намагайтеся, щоб установки були гранично чіткими й конкретними. Таким чином, ви набудовуєте організм дитини на доброчинні зміни. Для одержання результату необхідно проводити такі "сеанси любові" регулярно. Важливо, щоб Ваш настрій відповідав моменту. Не починайте сеанси, якщо чимсь незадоволені, розсерджені, утомилися. Ви повинні говорити щиро, почувати до дитини ніжність, любов, бажання допомогти. Не говоріть занадто голосно й емоційно, щоб не розбудити дитину. Спробуйте! Може бути, вам підійде саме такий спосіб вираження любові й турботи?