Особистісна готовність дитини до школи.

Підготовка дитини до школи включає формування у неї готовності до прийняття нової «соціальної позиції» - положення школяра, що має коло важливих обов'язків і прав, посідає інше, порівняно з дошкільнятами, особливе становище в суспільстві. Готовність цього типу, особистісна готовність виражається у ставленні дитини до школи, до навчальної діяльності, до вчителів, до самого себе.

Як правило, діти висловлюють бажання йти в школу. Батькам корисно знати, що приваблює дитину до школи. «Мені форму куплять красиву», «У мене буде новенький ранець і пенал», «У школі Боря навчається, він мій друг». Зовнішні аксесуари шкільного життя, бажання змінити обстановку дійсно здаються привабливими старшому дошкільнику. Але виявляється, це ще не найголовніші мотиви. Важливо, щоб школа привертала дитину і своєю головною діяльністю - навчанням («Хочу вчитися, щоб бути, як тато», «Люблю писати», «Навчуся читати», «У мене є братик маленький, йому теж буду читати», «В школі буду вирішувати завдання»). І це прагнення природньо, воно пов'язане з новими моментами в розвитку старшого дошкільника. Йому вже недостатньо лише в грі долучатися до життя дорослих. А от бути школярем - зовсім інша справа. Це вже усвідомлювана дитиною сходинка вгору, до дорослості, так і навчання в школі сприймається ним як відповідальна справа. Не проходить повз увагу 6-річної дитини і шанобливе ставлення дорослих до навчання як до серйозної діяльності.
Якщо дитина не готова до соціальної позиції школяра, то навіть за наявності у неї необхідного запасу умінь і навичок, рівня інтелектуального розвитку їй важко в школі. Адже не завжди високий рівень інтелектуального розвитку збігається з особистісною готовністю дитини до школи.

Такі першокласники ведуть себе в школі, як кажуть, по-дитячому, вчаться дуже нерівно. Їх успіхи очевидні, якщо заняття викликають у них безпосередній інтерес. Але якщо його немає і діти повинні виконувати навчальне завдання з почуття боргу і відповідальності, то такий першокласник робить його недбало, наспіх, йому важко досягти потрібного результату.

Ще гірше, якщо діти не хочуть йти до школи. І хоча кількість таких дітей невелика, вони викликають особливу тривогу. «Ні, не хочу в школу, там двійки ставлять, вдома будуть лаяти», «Хочу, але боюся!», «Не хочу в школу - там програма важка і грати буде ніколи». Причина подібного ставлення до школи, як правило, результат помилок виховання дітей. Нерідко до нього призводить залякування дітей школою, що дуже небезпечно, шкідливо, особливо по відношенню до боязким, невпевненим у собі дітям («Ти ж двох слів зв'язати не вмієш, як ти в школу підеш?», «Ось підеш в школу, там тобі покажуть!»). Можна зрозуміти страх і тривогу цих дітей, пов'язану з майбутнім навчанням. І скільки ж терпіння, уваги, часу доведеться приділити потім цим дітям, щоб змінити їх ставлення до школи, вселити віру у власні сили! А чого будуть коштувати перші кроки в школі самій дитині! Набагато розумніше - відразу сформувати правильне уявлення про школу, позитивне ставлення до неї, до вчителя, книги. При формуванні такого ставлення батькам потрібно врахувати, що воно пов'язано не тільки з розширенням і поглибленням уявлень дитини про навколишній, воно визначається виховною цінністю, доступністю, достовірністю повідомленої інформації і, що слід особливо відзначити, спосіб її подачі школяреві.

Створення емоційного досвіду, послідовне поглиблення емоційного ставлення до навчання в процесі діяльності дитини - необхідна умова формування її позитивного ставлення до школи. Тому важливо, щоб повідомлюваний дітям матеріал про школу був не тільки зрозумілим, але і краще відчутим, пережитий ними, неодмінною умовою чого є включення дітей у діяльність, активізуючу як свідомість, так і почуття. Різноманітні конкретні методи, засоби, що використовуються для цього: спільне (сімейне) читання художньої літератури, організація книжкового куточка в сім'ї для дитини, звернення при дітях до сімейної бібліотеки в пошуках вирішення виниклої проблеми, перегляд діафільмів, фільмів про школу, телепередач про шкільне життя з подальшим обговоренням, залучення молодших дітей до шкільних свят старших синів і дочок, розповіді батьків про своїх улюблених учителів, показ фотографій, грамот, пов'язаних зі шкільними роками батьків, знайомство з прислів'ями, приказками, в яких славиться розум, підкреслюється значення книги, навчання, створення умов для гри в школу і безпосередню участь у ній, наприклад, в ролі вчителя та ін.

Батьки повинні сприяти формуванню у дітей таких особистісних якостей, які допомогли б їм увійти в контакт з однокласниками в школі, з учителем. Адже навіть ті діти, які відвідували дитячий сад і звикли обходитися якийсь час без батьків, бути в оточенні однолітків (що, до речі, теж дуже важливо), опиняються в школі серед незнайомих їм людей.

Уміння дитини ввійти в дитяче суспільство, діяти спільно з іншими, поступатися, підчинятися при необхідності, почуття товариства - якості, які забезпечують їй безболісну адаптацію до нових соціальних умов, сприяють створенню сприятливих умов для її подальшого розвитку.

Звичайно, спілкування дитини з вихователями і з однолітками в дитячому садку, позиція педагогів у питаннях формування взаємовідносин відіграють при цьому важливу роль. Але не менш важливо і те, яку увагу цій проблемі приділяють батьки, яка сімейна мікросередовище, яке місце займає дитина серед братів і сестер, встигла душа дитини попрацювати в сімейних умовах, ізолюють або вітають батьки контакти дитини з однолітками у дворі, як оцінюють її поведінку, взаємини.

Вольова готовність дитини до школи. Серйозної уваги потребує формування та вольової готовності майбутнього першокласника. Адже його чекає напружена праця, від нього знадобиться вміння робити не тільки те, що йому хочеться, але те, що від нього вимагатиме вчитель, шкільний режим, програма. А це не так-то просто, коли в портфелі у тебе новенький значок і хочеться поділитися з товаришами по парті останніми важливими новинами. Але щоб робити не тільки приємне, але і необхідне, потрібне вольове зусилля, здатність управляти своєю поведінкою, своєю розумовою діяльністю - увагою, мисленням, пам'яттю.

До кінця дошкільного віку відбувається оформлення основних структурних елементів вольової дії : дитина здатна поставити мету, прийняти рішення, намітити план дії, виконати, реалізувати його, проявити певне зусилля в процесі подолання перешкоди, оцінити результат своєї вольової дії. Правда, виділяються цілі ще не завжди достатньо стійкі і усвідомлені; утримання мети значною мірою визначається складністю завдання, тривалістю його виконання. Усі дослідники розвитку волі у дітей відзначають, що в дошкільному віці мета досягається успішніше в ігровій ситуації. Розуміють це батьки в період генерального прибирання квартири, наприклад, перетворюють її на палубу корабля. Як не намагатися синам-"матросам", як не виконати вимоги мами-"капітана"! І праця перетворюється в свято для дитини. В інші дні квартира стає місцем тренування для польоту в космос, дитячим табором, де дорослі, стаючи членами ігрового співтовариства (беручи на себе роль тренера, інструктора, лікаря, начальника табору, старшого вожатого й ін), отримують можливість без погроз, зайвої повчальності, насильства здійснювати керівництво трудовим, фізичним, моральним вихованням своїх дітей. І перехід дітей, перехід їх від одного виду діяльності до іншого відбувається у грі легше.

Значно змінюється до 6 років ступінь довільності рухів дитини. Так, якщо в 3 роки дитина усвідомлює результат і спосіб дій з предметом, але не здатна ще усвідомити окремі етапи руху, то в 6-7 років рухи стають об'єктом свідомої вольової діяльності.

Довільність у поведінці 6-річної дитини проявляється не тільки в цьому. Вона і в навмисному заучуванні вірша, у здатності подолати безпосереднє бажання, відмовитися від привабливого заняття, ігри заради виконання доручення дорослого, громадського доручення (чергування по їдальні тощо), надання допомоги мамі. Вона і вміння побороти страх (увійти в темну кімнату, кабінет зубного лікаря), подолати біль, не заплакати при ударі.

Шестирічна дитина виявляється здатною соподчинити мотиви своєї поведінки - це дуже важливо. Важливо в плані розвитку її особистості, важливо для створення передумов розвитку волі. Тому так необхідно в цьому віці розвинути здатність діяти за моральними мотивами, відмовлятися, керуючись такими мотивами, від того, що безпосередньо приваблює.

Складніше справа йде з пізнавальною діяльністю. Потрібен час, перш ніж вимоги до дитини з боку дорослого, його програма (дати знання про запас, для майбутнього) перетворяться у власну програму дитини. Зачатки цієї здібності вже формуються у старшому дошкільному віці. Але це тільки зачатки; в 6-7 років вони ще не досягають повного розвитку. Дорослим слід не забувати про цю особливість 6-річних, дотримуватися поступовості у пред'явленні вимогливості, враховувати можливості, інтереси, потреби дітей цього віку.

Слід мати на увазі, що відмінною рисою вольової регуляції поведінки дошкільнят є єдність мотиваційної та операційної сторін, тобто характерного для дитини ставлення до труднощів і типових для нього способів їх подолання. Тому, як показують спеціальні психологічні дослідження, першорядне значення у формуванні волі має виховання мотивів досягнення мети. Формування у дітей небоязнь труднощів (прийняття), прагнення не пасувати перед ними, а вирішувати їх, не відмовлятися від наміченої мети при зіткненні з перешкодами допоможе дитині самостійно або лише за незначної допомоги подолати труднощі, які виникнуть у неї в першому класі.

Розвиток дисциплінованості, організованості та інших якостей, які допомагають 6-річній дитині опанувати, керувати своєю поведінкою, більшою мірою залежить від ступеня його сприйнятливості до вимог, від характеру взаємин дитини і дорослого.