В розвитку навичок спілкування молодший дошкільний вік грає значну роль, оскільки саме в цьому віці поступово з’являється потреба інтенсивно спілкуватися з однолітками. В цей час дитина починає усвідомлювати своє місце спочатку у  сім`ї близьких дорослих та дітей, їхні імена, родинні стосунки. Потім в дошкільному закладі – імена дітей,  ім'я та по-батькові педагогів. Починає розуміти вимоги дорослих до їх поведінки, виявляє інтерес до спільної з ними та з іншими дітьми діяльності. У 3-4 роки діти починають засвоювати норми та правила взаємостосунків в групі однолітків та з дорослими. Малюки дружать, сваряться, миряться, ображаються, ревнують, допомагають один одному, а іноді роблять дрібні "капості". Всі ці взаємовідносини  несуть масу різноманітних емоцій. Досвід цих перших стосунків є фундаментом для подальшого розвитку особистості дитини і,  як правило, обумовлює  його відношення до себе, до інших,  до світу в цілому. Саме у спілкуванні з іншими людьми відбувається становлення образу Я дитини.

Але нажаль, не завжди цей досвід складається вдало. У багатьох дітей вже в дошкільному віці виникає і закріплюється негативне відношення до інших, що може викликати вельми сумні наслідки у майбутньому. Дефіцит спілкування заважає активному розвитку особистості, сприяє формуванню замкненості, тривожності, агресивності. Також однією з причин небажання ходити в дитячій садок є проблеми взаємовідносин з дітьми в групі внаслідок невміння встановлювати з ними відповідний контакт.

Тому дуже важливо своєчасно визначити проблемні форми міжособистісних стосунків та допомогти дитині здолати їх. Для цього необхідно знати вікові особливості спілкування дітей, нормальний хід розвитку спілкування однолітків, а також психологічні причини різноманітних проблем у взаємовідносинах малюків. У цей відповідальний період важливо створити необхідні умови для становлення і розвитку соціально спрямованої поведінки дитини, що  нерозривно пов’язане з розвитком самосвідомості.

Поняття «комунікація». Вікові особливості спілкування дітей з однолітками.

Спілкування,  – це свідомий вплив на ровесника, який обов’язково містить у собі:

А) спрямованість на однолітка з метою його залучення до процесу спілкування;

Б) потенційну здатність приймати інформацію про цілі однолітка;

В) комунікативні дії повинні бути доступні розумінню партнера-однолітка і здатні викликати його згоду на досягнення мети.

Спілкування дітей один з одним має декілька суттєвих особливостей, які відрізняють його від спілкування з  дорослими. Перша така особлива риса – яскрава емоційна забарвленість дитячих контактів. Вони майже не можуть розмовляти спокійно – кричать, верещать, бігають, лякають один одного і при цьому похлинаються від захвату. Підвищена емоційність і розкутість істотно відрізняє контакти малюків від їх взаємодії з дорослими. У спілкуванні однолітків спостерігається приблизно в 10 разів більше яскравих експресивно-мімічних проявів, що виражають найрізноманітніші емоційні стани: від лютого обурення до бурхливої ​​радості, від ніжності та співчуття до бійки.

Ще одна важлива особливість – це нестандартність їх поведінки, відсутність правил та пристойності. Якщо в спілкуванні з дорослим навіть найменші діти дотримуються певних норм поведінки, то при взаємодії з однолітками малюки використовують  несподівані й непередбачувані звуки і рухи. Вони стрибають, беруть химерні пози, кривляються, передражнюють один одного. Така поведінка викликає нестримну веселість у групі малюків. І незважаючи на заборони дорослих, діти знов і знов повертаються до таких дивакуватих форм спілкування. Чому? Що дає дошкільникам таке спілкування?

По-перше, така свобода та не регламентованість дитячих контактів дозволяє дитині відчути свою ініціативність та оригінальність. Також важливо, що інші діти швидесенько і з задоволенням підхвачують ініціативу малюка, помножують її та повертають  в перетвореному вигляді. Один крикнув, інший крикнув і підстрибнув - і обидва регочуть. Однакові і незвичайні дії приносять малюкам упевненість в собі і яскраві, радісні емоції. У таких контактах маленькі діти переживають ні з чим не порівнянне відчуття своєї схожості з іншими. Адже стрибають і квакають вони однаково і при цьому відчувають загальну безпосередню радість. Через цю спільність діти пробують і стверджують себе. Якщо дорослий несе для дитини культурно-нормовані зразки поведінки, то перевесник створює умови для індивідуальних, ненормованих, вільних проявів.

Але тут важливо зазначити, що під час такого веселого ненормованого спілкування кожна дитина бажає  насамперед викликати увагу до себе і отримати емоційний відгук партнера. Тому що трьохлітні діти мають достатньо індиферентне ставлення до своїх однолітків. Також спілкування малюків дуже залежить від конкретних обставин та наявності цікавих іграшок.

Трирічні діти ще не вміють гратись один з одним, особливо коли в іграх присутні привабливі іграшки. Спілкування малюків ще не пов’язано з предметами та грою. Нова іграшка для дитини більш привабливий предмет, ніж його перевесник. Вона ніби то затуляє собою «компаньйона» по іграх, увага малюка притягується до іграшки, а інша дитина сприймається як завада. Все це свідчить про те, що в цьому віці однолітки ще не грають важливої ролі у житті молодшого дошкільника. Вони, як правило,  не відокремлюють дії та стан свого ровесника, навіть погано запам’ятовують їх імена та зовнішній вигляд. Важливо лише щоб партнер по іграх був такий самий, щоб він робив і відчував теж саме ніж сам малюк. Молодші діти діють одночасно і однаково, поруч, але не разом.

Відчуття такої спільності, єдності трирічних дітей має дуже важливе значення для нормального розвитку спілкування та самосвідомості дитини. Вони створюють фундамент ставлення малюка до інших людей, утворюють відчуття причетності до інших, що в подальшому позбавляє від болісних переживань самотності. Окрім цього, таке спілкування допомагає маленької людині краще відокремити та усвідомити саму себе. Повторюючи одні і ті ж рухи і звуки, діти відображають один одного, стають своєрідними дзеркалами, в яких можна побачити самого себе. Дитина, "дивлячись в однолітка", як би то виділяє в самому собі конкретні дії і якості.

Таким чином, незважаючи на дивність та нестримність, таке емоційне спілкування дуже корисне, але тільки до 4 років. 

З чотирьох років у взаємодіях дітей один з одним відбувається вирішальний злам у ставленні до однолітків. Картина взаємовідносин дітей суттєво змінюється. Після чотирьох років спілкування (особливо у дітей, які відвідують дитячий сад) з однолітком стає більш привабливим ніж спілкування з дорослим і займає все більше місце в житті дитини. Дошкільнята вже абсолютно свідомо вибирають суспільство однолітків. Вони явно вважають за краще грати разом (а не поодинці), і інші діти стають більш привабливими партнерами, ніж дорослі.

Поряд з потребою у спільній грі у дитини 4-5 років зазвичай з'являється потреба у визнанні та повазі однолітка. Ця природна потреба створює масу проблем у стосунках дітей і стає причиною багатьох конфліктів. Для дитини значно важливіші його власні дії, вислови, а ініціатива перевесника в більшості випадків не підтримується. Особливо яскраво це виявляється в неможливості підтримати та продовжити діалог, який розпадається внаслідок невміння почути партнера. Кожен говорить про своє, демонструє свої досягнення і зовсім не реагує на висловлювання партнера.

Річ у тому, що маленької дитині необхідна впевненість у том, що він самий кращий, самий любимий. Така впевненість цілком виправдана, оскільки вона відображає ставлення до неї близьких дорослих, для яких малюк завжди «самий-самий», особливо коли він ще маленький. Але як тільки він упиняється серед інших дітей, ця істина перестає бути очевидною. Дитина повинна доказати своє право на унікальність та неперевершеність. Виходить, що дошкільники бачать в інших насамперед самого себе: ставлення до себе і предмет для порівняння з собою. А сам одноліток, його бажання, інтереси, дії, якості зовсім не важливі: вони просто не помічаються і не сприймаються. Але співрозмовнику також потрібне визнання та схвалення! Нажаль, в цьому віці схвалити однолітка виявляється дуже важко. Виявляється, що відчуваючи потребу в схваленні та визнанні іншими, самі діти не можуть висловити похвалу ровеснику, вони просто не помічають його достоїнств. У цьому і полягає перша і головна причина нескінченних дитячих сварок.

Але існують значні індивідуальні  відмінності у ставленні дитини до однолітків, які багато в чому визначають його самопочуття, положення серед інших і особливості становлення особистості. Особливу тривогу викликають проблемні форми міжособистісних відносин. Серед найбільш типових для дошкільнят варіантів конфліктних відносин з однолітками визначають підвищену агресивність, образливість, сором'язливість і демонстративність.

Всі ці проблемні форми міжособистісного спілкування дітей схожі, до в їх основі лежать подібні причини – це фіксація дитини на оцінці себе. Причому проблеми цих дітей полягають не в рівні їхньої самооцінки і навіть не в ступені її адекватності. Самооцінка цих дітей може бути надмірно завищеною, середньої або заниженою, вона може відповідати реальним досягненням дитини, а може істотно розходитися з ними. Головною причиною конфліктів дитину з собою і з іншими є зосередженість на власній цінності й на тому, "що я значу для інших ". Така дитина постійно думає про те, як до неї ставляться або як її оцінюють оточуючі, і гостро афективно переживає їхнє ставлення. У всіх випадках він упевнений, що оточуючі думають тільки про нього, приписує їм певне ставлення до себе і переживає його як реальне.

Головні труднощі при цьому навіть не в тому, що така дитина невірно оцінює себе з точки зору оточуючих, а в тому, що ця оцінка стає головним змістом його життєдіяльності і приховує інші аспекти навколишнього світу та інших людей. Інші люди перетворюються для нього в дзеркала, в яких він сприймає тільки себе: свої переваги та вади, захоплення собою чи зневагу до себе.

Для того щоб допомогти дітям зростати гармонійними, здатними до повноцінного спілкування, щоб зняти фіксацію на самому собі, потрібна своєчасна допомога. Для виникнення співчуття, взаємодопомоги, здатності самостійно організувати змістовне спілкування, необхідна правильна, цілеспрямована організація дитячого спілкування. Саме дорослий допомагає налагодити стосунки між дітьми, пригортає їхню увагу до суб'єктивних якостей один одного: демонструє гідності однолітка, ласкаво називає його по імені, хвалить партнера, пропонує повторити його дії т. д. Завдяки цьому зростає інтерес дітей один до одного, з'являються емоційно забарвлені дії , адресовані перевеснику . Саме дорослий допомагає дитині "відкрити " однолітка і побачити в ньому таку ж істоту, як він сам.

На початку, в молодшому дошкільному віці однією з найбільш ефективних форм суб'єктної взаємодії дітей є спільні хороводні ігри для малюків, у яких вони діють одночасно і однаково (коровай , каруселі тощо). Основним завданням першого етапу є формування уваги до однолітка. У таких іграх, як "Дзеркало", "Зіпсований телефон", "Луна", діти повинні повторити дії або слова партнера. Підлаштовуючись до іншого і уподібнюючись йому у своїх діях, вони вчаться помічати найдрібніші деталі рухів, міміки, інтонацій своїх ровесників. Відсутність предметів і змагального начала в таких іграх, спільність дій і емоційних переживань створюють особливу атмосферу єдності з однолітками і близькості дітей, що сприятливо впливає на розвиток спілкування та міжособистісних відносин.

На наступному етапі відпрацьовується здатність до узгодженості рухів, що вимагає орієнтації на дії партнерів і підстроювання до них. Правила ігор треба задавати таким чином, що для досягнення певної мети ( наприклад, всім разом зобразити стоногу ) діти повинні діяти з максимальною узгодженістю. Це вимагає від них, по-перше, великої уваги до однолітків і, по-друге, вміння діяти з урахуванням потреб, інтересів та поведінки інших дітей. Така узгодженість сприяє напрямку уваги на іншого, згуртованості дій і виникненню почуття спільності.

Пізніше, коли інтенсивно розвивається емоційно-вольова сфера дітей, стає корисним навчати дітей усвідомлювати власні переживання, емоційні стани. Але важливо не зупинятись лише на самопізнанні, щоб не зафіксувати увагу дитини на самому собі. Треба своєчасно поступово перенести акцент з власних почуттів дитини на переживання, якості та здібності ровесників. Зняття фіксації з власному Я можливе за рахунок розвитку уваги до іншого, почуття спільності і причетності з ним. Допомагають в цьому ігри на занурення дітей в загальні для всіх переживання - як радісні, так і тривожні («Полювання»). Створюване в іграх уявне відчуття спільної небезпеки об'єднує і пов'язує дошкільнят.

Потім вводяться рольові ігри, в яких діти надають одна одній допомогу та підтримку в "важких " ігрових ситуаціях ( наприклад, в грі потрібно допомогти перейти вулицю старенької бабусі, або врятувати когось від дракона, або вилікувати дитину і пр. ).

На наступному етапі стає можливим вербальне вираження свого ставлення до однолітка, яке, за правилами гри, повинно мати виключно позитивний характер ( компліменти, добрі побажання, підкреслення переваг іншого і т. д.). Наприклад, потрібно краще всіх похвалити свого сусіда, знайти в ньому якомога більше переваг. Завдання даного етапу - навчити дітей бачити і підкреслювати позитивні якості та гідності інших дітей. Роблячи ровеснику компліменти, кажучи йому свої побажання, діти не тільки приносять йому задоволення, а й радіють разом з ним.